Поради батькам

Поради батькам щодо підготовки дитини
до навчання в школі

      Одне з першочергових завдань сім'ї - забезпечити загальну підготовленість дитини до школи. Для цього необхідно сприяти її нормальному фізичному розвитку, виробленню санітарно-гігієнічних навичок, умінь самообслуговування і побутової праці.
      Значне місце в родинному вихованні має зайняти процес налаштування дитини на школу, на серйозну навчальну працю, тобто формування її психологічної підготовленості до навчання. Батькам слід пам'ятати, що головним у цій роботі мають стати найрізноманітніші засоби заохочення, а не примусу.  Виховну роботу слід будувати на перспективі радісного очікування дня, коли малюк стане школярем; необхідно переконувати його, що навчання в школі - це серйозна праця, у результаті якої він пізнає багато нового.
     Важливим завданням у період підготовки дитини до школи має стати виховання в неї почуття відповідальності, самостійності, організованості, готовності трудитися (безперечно, з урахуванням вікових особливостей); формування моральних засад, що передбачає виховання товариськості, готовності поділитися, поступитися, прийти на допомогу іншим.
     Традиційно виділяють три аспекти шкільної зрілості: інтелектуальний, емоційний і соціальний.
     Інтелектуальна зрілість для віку 6-7 років визначається вмінням виділяти фігуру із тла, відтворювати зразок, здатність концентрувати увагу, встановлювати зв'язки між явищами і подіями, запам'ятовувати, ураховується також рівень розвитку тонких рухів руки та їхньої координації.
     Емоційна зрілість - це здатність до ослаблення безпосередніх, імпульсивних реакцій і спроможність довго виконувати не дуже привабливу роботу, тобто розвиток довільності поведінки.
     Соціальна зрілість - це наявність у дитини потреби в спілкуванні з однолітками й уміння підкоряти свою поведінку законам дитячих груп, здатність приймати роль учня, уміння слухати і виконувати вказівки вчителя. Отже, за основу готовності до школи приймається необхідний рівень розвитку дитини, без якого вона не може успішно навчатись у школі.
     Батькам слід пам'ятати, що не кожна дитина може зразу успішно навчатися. Річ у тім, що шлях розвитку кожної дитини індивідуальний. Хтось починає раніше за інших ходити, але потім довго не говорить, хтось, навпаки, не вміє усміхатися, зате починає говорити цілими фразами і добре запам'ятовує букви. Тому до шкільного віку діти мають різний багаж досвіду - знань, умінь, навичок, звичок. Безсумнівно, згодом кожна дитина навчиться читати і рахувати, але до моменту вступу до школи їй важливіше мати не певні сформовані навички, а здатність сприймати і засвоювати новий матеріал, тобто здатність до навчання.
     Оскільки формування шкільної зрілості, як і загалом увесь розвиток дитини, підкоряється закону нерівномірності психічного розвитку, кожна дитина має свої сильні сторони і зони найбільшої вразливості.
З метою вивчення потреб, нахилів, інтересів дитини, з'ясування стилю спілкування в родині доцільно проводити анкетування батьків. Батьки можуть заповнювати анкети вдома, на батьківських зборах, під час співбесіди, консультації. Оцінити підготовленість своєї дитини до школи батькам допоможе такий тест.
Чи готова дитина до школи ?
• Чи хоче Ваша дитина йти до школи?
• Чи думає Ваша дитина про те, що у школі вона багато дізнається й навчатися буде цікаво?
• Чи може Ваша дитина самостійно виконувати справу, яка потребує зосередженості, впродовж ЗО хвилин (наприклад, збирати пазли)?
• Чи Ваша дитина у присутності незнайомих анітрохи не соромиться?
• Чи вміє Ваша дитина складати розповіді за картинкою не коротші, ніж із п'яти речень?
• Чи може Ваша дитина розповісти напам'ять кілька віршів?
• Чи вміє вона змінювати іменники за числами?
• Чи вміє Ваша дитина читати по складах або цілими словами?
• Чи вміє Ваша дитина рахувати до 10 і в зворотному порядку?
• Чи може вона розв'язувати прості задачі на віднімання й додавання одиниці?
• Чи правильно, що Ваша дитина має «тверду руку» (розвинуту дрібну моторику)?
• Чи любить вона малювати і розфарбовувати картинки?
• Чи може Ваша дитина користуватися ножицями і клеєм (наприклад, робити аплікації)?
• Чи може вона зібрати пазли з п'яти частин за хвилину?
• Чи знає дитина назви диких і свійських тварин?
• Чи може вона узагальнювати поняття (наприклад, назвати одним словом овочі помідори, моркву, цибулю)?

• Чи любить Ваша дитина самостійно працювати - малювати, збирати мозаїку тощо?
• Чи може вона розуміти і точно виконувати словесні інструкції?
Кожна позитивна відповідь оцінюється одним балом. Результати тестування залежать від кількості позитивних відповідей на запитання тесту. Отже, якщо балів:
15 - 18 - дитина готова йти до школи. Ви не дарма з нею працювали, а шкільні труднощі, якщо і виникнуть, можна буде легко подолати;
10 - 14 - Ви на правильному шляху, дитина багато чого навчилася, а запитання, на які Ви відповіли "ні", підкажуть Вам, над чим іще потрібно попрацювати;
9 і менше - почитайте спеціальну літературу, постарайтеся приділяти більше часу заняттям з дитиною, зверніть увагу на те, чого вона не вміє.
Результати можуть Вас розчарувати. Але всі ми - учні у школі життя. Дитина не народжується першокласником, готовність до школи - це комплекс здібностей, що піддаються корекції. Вправи, завдання, ігри, обрані Вами для розвитку дитини, вона легко і весело може виконувати з мамою, татом, бабусею, старшим братом - усіма, хто має час і бажання навчатися разом з дитиною. Добираючи завдання, зверніть увагу на слабкі місця розвитку дитини.

Поради батькам щодо підтримки дитини
в період адаптації до школи

    Безумовно, найкращим профілактичним засобом збереження психічного здоров'я в період адаптації до школи є уважне й лагідне ставлення батьків до дитини, розуміння ними її внутрішнього світу, проблем, переживань. Відомо, що не існує готових рецептів та моделей виховання, які можна просто взяти і без змін "прикласти" до своєї дитини. Але незважаючи на це, для полегшення процесу адаптації дитини до школи все ж можна дати деякі рекомендації:
Повірте в унікальність та неповторність Вашої дитини, в те, що вона дитина неповторна, не схожа на жодну сусідську дитину і не є точною копією Вас самих. Тому не варто вимагати від дитини реалізації заданої Вами життєвої програми і досягнення поставленої Вами мети. Надайте право їй прожити життя самій. Дозвольте дитині бути самою собою, з своїми недоліками, слабкостями та достоїнствами. Приймайте її такою, якою вона є. Спирайтесь на сильні сторони дитини. Не соромтеся демонструвати дитині свою любов, дайте їй зрозуміти, що будете її любити за будь-яких обставин.
     Не бійтесь "залюбити" свою дитину, беріть її на коліна, дивіться їй в очі, обіймайте та цілуйте коли, вона того бажає.
Задля виховного впливу використовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання та осудження.
     Пильнуйте, щоб Ваша любов не перетворилась на вседозволеність та бездоглядність. Установіть чіткі межі та заборони (бажано, щоб їх було небагато - лише основні) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Суворо дотримуйтесь установлених заборон і дозволів. ^ Не поспішайте звертатись до покарань. Намагайтеся впливати на дитину проханнями - це найбільш ефективний спосіб. У випадку непокори необхідно переконатися, що прохання відповідає віку і можливостям дитини. Лише в цьому випадку можливо використовувати прямі інструкції, накази, що зазвичай достатньо ефективно. І лише у випадку, коли дитина демонструє відкриту непокору, батьки можуть думати про покарання, яке повинне відповідати вчинку, крім того, дитина має розуміти, за що її покарали. Важливо пам'ятатити, що фізичне покарання - тяжка за своїми наслідками міра.
      Пам'ятайте:
      Покарання - це моральний замах на здоров'я дитини - фізичне і психічне.  Не залишайте дитину без заслуженої похвали і нагороди.   Ніколи не відбирайте подарованого.  Краще не карати, ніж карати із запізненням. Запізнілі покарання нагадують дитині про минуле, не дають змоги стати іншою.
     Покараний - значить вибачений. Інцидент вичерпано - сторінку перегорнуто. Про старі гріхи - ні слова. Не заважайте починати життя спочатку!
     Хоч би що трапилось, покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.
     Дитина не повинна боятися покарання. Найвразливіше для неї — ваше засмучення.
     Не забувайте: ключ до серця дитини лежить через гру. Саме в процесі гри Ви зможете передати їй необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, навчитеся краще розуміти одне одного.
    Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть дитині навчитися вербально висловлювати свої бажання, почуття та переживання, інтерпретувати свою поведінку та поведінку інших людей.
    Прийнята в деяких родинах система залякування дітей, безумовно, заслуговує на осуд, бо стає джерелом виникнення особливого способу самозбереження - неправдивості та нещирості. Тяжкі переживання особливо негативно.
     Не бійтесь "залюбити" свою дитину, беріть її на коліна, дивіться їй в очі, обіймайте та цілуйте коли, вона того бажає.
     Задля виховного впливу використовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання та осудження.
Пильнуйте, щоб Ваша любов не перетворилась на вседозволеність та бездоглядність. Установіть чіткі межі та заборони (бажано, щоб їх було небагато - лише основні) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Суворо дотримуйтесь установлених заборон і дозволів. ^ Не поспішайте звертатись до покарань. Намагайтеся впливати на дитину проханнями - це найбільш ефективний спосіб. У випадку непокори необхідно переконатися, що прохання відповідає віку і можливостям дитини. Лише в цьому випадку можливо використовувати прямі інструкції, накази, що зазвичай достатньо ефективно. І лише у випадку, коли дитина демонструє відкриту непокору, батьки можуть думати про покарання, яке повинне відповідати вчинку, крім того, дитина має розуміти, за що її покарали. Важливо пам'ятати, що фізичне покарання - тяжка за своїми наслідками міра.

Заповіді батьківства

Одвічне питання турбує не одне поколіннябатьків: як виховував ти дитину? Що робити, аби вона виросла доброю людиною, розкрившись усіма своїми здібностями, аби змогла віддати людям те, з чим прийшла у світ?
Чимало вчених у різний час обгрунтували своє бачення батьківської педагогіки. Світова психолого-педагогічна думка виробила ряд цінних настанов, які з урахуванням сучасного практичного досвіду лягли в освіту прийнятих у Міжнародний рік дитини десяти правил поведінки батьків, своєрідного кодексу любові, що його мають дотримуватися ті, кому Богом призначено плекати найдорожчий скарб - їхніх дітей.

1.Люби свою дитину!

Радій її присутності біля тебе, приймай її такою, якою вона є, бо то твій паросток, твоє творіння. Не ображай і не принижуй її, не розхитуй її віри в себе, не завдавай болю несправедливою покарою, не відмовляй у твоїй довірі, дай їй привід любити тебе.

2.Оберігай своє дитя!

Захищай дитину від фізичних та душевних небезпек, навіть, якщо доведеться жертвувати власними інтересами й ризикувати своїм життям. Не зважай ні на що, коли йдеться про твоє дитя, про твою дитину квітку, яку можуть знівечити.

3.Будь добрим прикладом для своєї дитини!

Прищеплюй до духовних вартостей свого народу і сам живи, дотримуючись його традицій. Стався до дитини з великою відповідальністю, їй потрібне таке домашнє вогнище, де сім'я дружна, де шанують і люблять людей похилого віку, де підтримують тісні та щирі зв'язки з усім родом та друзями. Вона має жити у такій родині, де панує чесність, справедливість, скромність, гармонія у всьому.

4.Грай зі своєю дитиною!

Віддай дитині стільки часу, скільки необхідно для її розвитку. Менше зважай на свої власні інтереси, бо інтереси дитини - водночас і твої. Багато розмовляй з нею, не відвертайся, коли вона щось говорить: може саме в ту мить дитина звіряється тобі найбільшими таємницями свого життя. Грай з нею так, як їй подобається, приймай серйозно її гру, світ її уяви.

5.Працюй зі своєю дитиною!

Допомагай дитині, коли вона намагається взяти участь у якійсь справі. Коли підросте, потроху залучуй до праці з людьми і для людей. На дозвіллі, під час канікул, не бідкайся, що вона втомиться від роботи, бо для неї праця з дорослими - то погляд у майбутнє.

6.Дозволь дитині набувати життєвого досвіду,

нехай навіть не безболісного, але самостійного!

Дитина визнає лише такі враження, які пережила самостійно, а твій власний життєвий досвід (хоч як тобі прикро) часто-густо не важить для неї нічого. Тож дай їй змогу самій "збирати свою скриню", навіть якщо тут існує певний ризик. Надмірна опіка й тепличні умови життя можуть викликати соціального інваліда.

7.Покажи дитині можливості і межі людської волі!

Розкрий перед дитиною чудові можливості розвитку й самоутвердження людської особистості відповідно до її особливостей та обдарованості. Водночас показуй на прикладах, що кожен має визнавати норми співжиття і дотримуватися їх у родині, в колективі, у суспільстві.

8.Привчай дитину бути слухняною!

Стеж за поведінкою дитини і спрямовуй її так, щоб учинене нею не завдавало шкоди ані її самій, ані будь-кому. Не обминай моментів, коли вона не гарно поводиться у твоїй присутності, зауваж і поясни, чому треба чинити саме так, а не інакше, для неї це буде наукою. Винагороджуй за додержання установлених правил, однак у разі нагальної потреби наполягай на шануванні їх за допомогою розумного покарання.

9.Чекай від дитини лише таких думок та оцінок,

на які вона здатна на даному етапі свого розвитку

і які може підказати її власний досвід!

Мине багато часу, доки дитина навчиться орієнтуватись у складному світі, що оточує її. Допомагай її, скільки зможеш, і вимагай від неї власної думки чи самостійного висновку тільки з урахуванням реалій її вікового розвитку і вже набутого досвіду.

10.Давай дитині змогу набувати такі враження,

які полишатимуть вартісні спогади!

Дитина, як і дорослий, "живиться" різними враженнями, які знайомлять її з довкіллям і життям інших людей. Дбай про те, щоб вона бачила, чула, відчувала, якомога більше цікавого для себе, щоб збагачувалася корисними знаннями і добрими почуттями.

Батьківський всеобуч

«Сім’я – головна ланка у вихованні особистості дитини».

                                                                         Нащо й клад , коли в сімї лад.

      Кажуть, діти - дорогоцінність, а ще більша дорогоцінність їх виховати. Дійсно, великий дар природи - продовжити себе в дітях. І не знайдеться, мабуть, серед усієї батьківської громадськості всієї планети жодного батька чи матері, які б не хотіли бачити свою дитину добре вихованою, і яка б успадкувала усе найкраще від батька-матері.

Але чому ж у реальному житті діти не виправдовують надій та сподівань своїх батьків? Чи не тому, що до питань виховання часто підходимо однобоко, дбаючи здебільшого про задоволення фізіологічних потреб дитини і менше турбуючись про розвиток духовності, моральності, розуму. Ще Плутарх говорив про тих батьків, які дбають лише аби нагодувати та одягнути дитину, що вони нагадують людей, які краще турбуються про чобіт, ніж про саму ногу. Саме про розумну батьківську любов хочемо повести мову.

По вулиці ідуть мати, батько і маленьке дитинча. Воно ясними світлими оченятами вдивляється в навколишній світ і з повною довірою сприймає все навколо себе. Батько і мати з великою любов'ю і захопленням дивляться на свою крихітку, рум'яну, веселу, гарно вдягнену, пишаються і милуються нею.
Куди ж часто зникає любов, близькість між батьками і дітьми, коли доні чи сину 15-16 років?!!! Розумна батьківська любов?.. На чому вона грунтується?

Перш за все на довірі, повній і взаємній між батьками і дітьми, починаючи з раннього віку.

Практика підказує, де батьки виконують не тільки функції батьків, але є друзями для своїх дітей, де відсутні, авторитарний стиль спілкування, нав'язливість, постійні спроби вивищуватися перед дітьми, там існує довіра, взаємна повага дітей і батьків, менше виникає складних педагогічних проблем та ситуацій.

А хто його знає. Таке, мабуть, удалося. Я його вже і паском била, і вовком лякала, і за вуха тягала, а він плаче, та й годі.

Ввічливою і зовні співчутливою можна зробити людину силоміць, але розвинути в ній сердечність, внутрішню культуру таким методом неможливо. У вихованні немає дрібниць.

Найбільше хиб батьки допускають при вихованні одинаків, які часто виростають егоїстами. Психологи називають таку дитину "кумиром у сім'ї". "Не сотвори собі кумира", - попереджає Святе Письмо.

Якогось єдиного універсального рецепту розумної батьківської любові, можливо, і немає.

Спробуємо дати декілька порад.

1. Розумна батьківська любов повинна базуватися на взаємній довірі. Ні син, ні доня з раннього дитинства не повинні таїти від батька з матір'ю найменші порухи своєї душі, щоб саме до батьків бігли діти зі своїми радощами, горем, невдачами, із визнанням своєї провини, за порадою, співчуттям, втіхою.

2. Не намагайтеся і не прагніть задовольняти всі, навіть найменші забаганки і бажання дитини, бути у неї на "побігеньках". Це здебільшого викликає таку хворобу, як "нарцисизм", самозакоханість, егоїзм, що у перспективі може негативно позначатися на стосунках з рідними людьми та колегами.

3. Не відштовхуйте дитину надмірною суворістю, строгістю, не викликайте страху від спілкування з вами. Це може стати однією з причин скритності, відчуження і створити у майбутньому прірву між батьками і дітьми.

4. Ніколи не виявляйте байдужості до справ дитини.

Якщо двоє за покликом сердець та духовної близькості свідомо, обдумано створили сім'ю, вони тим самим взяли відповідальність одне за одного, за своїх майбутніх дітей, їх духовний світ, фізичне та моральне здоров'я. За майбутнє своє і всіх членів родини.

Що означає сім'я для дитини? До певного віку поняття родини у неї асоціюється з домом. Із чого ж, власне, складається поняття «дім»?
               По-перше, з точки зору психології, це те середовище мешкання, де дитина почувається у безпеці. Вона захищена від невідомості і небезпек навколишнього світу. Тут можна сховатися в маминих обіймах від справжніх чи вигаданих страхів. Тут знаходяться й інші люди, на яких можна покластися. Тато, певно, «сильніший за всіх на світі» та найспритніший, найсміливіший і наймудріший. Дідусь мало чим поступиться йому. Бабуся - надійний прилисток, коли мама і тато сердяться і покарання не уникнути.

До відчуття захищеності відноситься і саме місце, де ми живемо,- це дах над головою, що віддавна охороняє від негоди, будь це звичайна квартира чи власний будинок.

По-друге, що характеризує рідний дім, це душевне тепло. Дитині в ньому добре, вона не лише захищена, але й відкриває тут для себе вперше світ учиться, пізнає, радіє. Тут здійснюються її явні та приховані мрії, тут вона може досхочу награтися, повеселитися. Недаремно кажуть, що родина - джерело радості. Це значить, що радість члени сім'ї прагнуть принести одне одному не за якісь заслуги і не з холодного розрахунку, а просто зі любові.
А оскільки батьки дуже люблять своїх дітей, вони не скупляться на ласку і радість для своїх чад, створюють особливу атмосферу затишку, комфорту, спокою, захищеності рідного дому.
               По-третє, дім там, де в дитини є своє місце. Не лише куточок для ігор, ліжечко, місце за столом і таке інше, а, насамперед, місце у суспільстві. Рідний куток там, де з нами рахуються, чекають на нас, люблять, куди можна прийти і залишитись. Тут формується  усвідомлення власного «Я», своєї суспільної цінності. Але саме тут народжуються і перші відчуття сорому, болю, відчуженості, коли ми порушуємо правила родинного життя й ображаємо або засмучуємо тих, кого Любимо. Тут формується почуття совісті,  яке в подальшому буде супроводжувати людину на життєвому шляху і підказувати, що добре, а що погано, через довгі роки по-тому, як вона покине рідну домівку.

Дім створюють для дитини, насамперед, рідні люди. Як правило, це батьки й ті, хто з ними мешкає чи спілкується. Того, хто найбільш впливає на сприятливий клімат дому, у дитинстві називають головною для себе людиною. Це не обов'язково завжди мати, хоча її вплив на дитину зберігається на все життя. Іноді більш важливим буває батько, бабуся, дідусь або тітонька, що стала для малюка доброю феєю дитячих років. Такі вихователі зазвичай бувають урівноваженими, спокійними, розсудливими, усе вміють - головне - люблять малюка. Вони, звичайно, і стають незаперечним авторитетом для малюка. На таких людях тримається дім. А ще - на добрих сімейних стосунках.

Мамина школа

  • Батьки дитини мають уміти і хотіти слухати і чути одне одного.
  • Приділяти постійну увагу близьким і, взагалі, оточуючим людям.
  • Щиро захоплюватися чеснотами одне одного (не з лестощів, а просто тому, що це - найнадійніший спосіб змінити людину на краще).
  • Не намагатися перевиховати іншого, оскільки будь-яка особистість має право відстоювати власну самобутність.
  • Не бурчати з приводу і без нього, оскільки сварливість вбиває гарні стосунки між людьми.
  • Бути постійно ввічливим, бо тільки в цьому випадку ми вправі очікувати ввічливості від інших.
  • Завжди пам'ятати: на нас дивляться, нас слухають, нас наслідують наші діти зараз і будуть так само, як ми, поводитися в майбутньому.

Звичайно, це лиш деякі важливі аспекти стосунків батьків у сім'ї, але слідування цим порадам допоможе вам зробити найголовніший період в житті ваших дочки чи сина - дитинство - щасливим.

Становлення людини відбувається у повсякденному житті, а батьки і створені ними клімат, тематика розмов, тон, інтонація, усмішки, вчинки, розуміння одне одного - складові сприятливої родинної атмосфери.

Пам'ятайте, батьки: ваша дитина - найбільша цінність, найбільше щастя, що визначає вашу повну людську затребуваність і сенс буття.

І як би вам не було важко (менше часу залишається для себе та коханої людини, професійного росту та ін.), ваша дитина ні в чому не винна перед вами: ні в тому, що з'явилася на світ; ні в тому, що створила вам додаткові труднощі; ні в тому, що не дала очікуваного щастя; ні в тому, що не виправдала ваші сподівання. І ви не повинні вимагати, щоб вона вирішила ці про блеми.

Ваша дитина - не ваша власність, а самостійна людина. І вирішувати до кінця її долю, а тим більше ламати їй життя на свій розсуд ви не маєте права.

Ваша дитина далеко не завжди буде слухняною та милою, її впертість і капризи неминучі так само, як сам факт її життя в сім'ї. У багатьох пустощах малюка винні ви самі, тому що вчасно не зрозуміли його, пошкодували свого часу та сил, стали вимагати від нього того, чого він просто не може вам дати через свій вік та вдачу. Ви повинні завжди вірити в те краще, що є у вашій дитині, у те краще, що в ній ще буде. Не сумніватися в тому, що рано чи пізно це краще неодмінно з'явиться. І зберігати оптимізм в усіх своїх педагогічних справах.

Тому що дитинство малюка починається саме з вас, шановні батьки!

 

Півгодини для дитини

Мама любить свою дитину - це зако­номірно. Але часто не вистачає часу, щоб приділити дитині увагу. Адже в мами завжди багато справ.

Давайте візьмемо за правило - хоча б півгодини протягом дня приділяти синові чи доньці. Вони чекають цього. Знайдіть такий час, коли ви будете спілкуватися тільки зі своєю крихіткою, не відволіка­ючись на домашні справи та телевізор.

Уявіть ситуацію: тільки ви й ваша дитина. Це може бути ЗО хвилин мрій або загадок. Можливо, ви почитаєте казку, а потім разом придумаєте щасли­вий кінець.

А я хочу запропонувати провести пів­години з дитиною за бесідою на тему «Моя сім'я».

Спочатку прочитайте своїй дитині опо­відання «Родове дерево».

Одного хлопчика запитали, як звуть його бабусю, а він не знав.

  • А як же дідуся звати?
  • Не знаю.
  • А як ти до нього звертаєшся?
  • Діду, дай меду.

Смішно, але не дуже. Більше сумно, що є такі хлопчики. Може, вони поза­бували, як тата й маму звати?

—   Ех, — каже дід Петро, — хто не має коріння, той, як перекотиполе. Куди
вітер дме, туди й котиться. А гарні дітки знають свій рід: батьків, дідів, прадідів,
прапрадідів. Вони мають свій альбом, фотографії своїх родичів із добрим сло­вом про них. І складають родове дерево. Чим глибше коріння в такого дере­ва, тим міцніше воно стоїть на землі.

Обговоріть з дитиною це оповідання, розпитайте, що вона знає про родичів, погортайте з нею сімейний альбом. Зацікавте дитину й наступного дня спробуйте разом із нею зробити родин­не дерево.

Що для цього потрібно?

  1. Розпитайте у ваших батьків про їхніх батьків (важливо зробити це, поки не пізно).
  2. Залучіть до цієї роботи й свого чоловіка (він теж може багато чого розповісти).

3.    Дерево можна запропонувати дітям намалювати, а підліткам - створити
дерево у вигляді таблиці на комп'ютері.

Що в цьому корисного?

  1.  Завжди корисно знати своє корін­ня.
  2. Можливо, ви дізнаєтеся щось нове та цікаве для себе.
  3. Дитина зрозуміє, що вона прийшла в цей світ як частина великого цілого.
  4. У вас з'явиться шанс не тільки зга­дати своє дитинство, але й згадати яскраві епізоди минулого та використа­ти їх у педагогічних цілях.
  5. Складаючи родове дерево, в дити­ни з'явиться гордість за свій рід та повага до минулого. Ці якості дуже необхідні для формування гармонійної особистості.
  6. Якщо хтось із родичів був учасни­ком Великої Вітчизняної війни, то його спогади стануть у пригоді.

Як правильно «посадити» родове дерево?

  1. Внизу (коріння) знаходяться найдалекі предки, а крона - це сьогоднішнє покоління. Вершина дерева - дитина, внизу зліва - мама, її сестри, брати. Далі внизу стрілкою від мами - бабуся чи дідусь. Далі внизу від бабусі малюємо крону - це прабабуся та прадідусь, також і від дідуся продовжується крона - це прадід та прабабуся з іншого боку. Від стовбура дерева з правого боку така ж крона (по лінії батька). Жінок зобража­ють у колі, а чоловіків - у прямокутнику.
  2. З'єднуюча лінія між чоловіками й жінками (наприклад, між татом мамою або бабусею й дідусем) є суцільною (безперервною) й означає шлюб, якщо вона перервана, це зна­чить, що шлюб розірвано.
  3. Біля кожного члена сім'ї необхідно вказати прізвище, ім'я та по батькові, в жінок вказати дівоче прізвище і прізви­ще по чоловікові, дату народження та дату смерті, якщо людина померла, місце проживання (країна, місто). Також необхідно зазначити професію та соціальний статус.

Часи, проведені в спілкуванні з дити­ною, не минуть марно для вас, адже спілкування між рідними людьми необ­хідне для нас, як повітря та сонце.

Сподіваюся, мої поради будуть корисні.

 

Прочитайте дітям
 

Працьовита в нас сім я

...Сів мій тато до стола,

Я вечерю подала,

Засміявсь татусь до мене:

 — Ах, хазяєчка мала!

Працьовита в нас сім я, отака росту і я.

Недаремно каже мама:

 - Помічниця ж ти моя!

(Л. Компанієць)

Родина

Тато, мама, брат, сестричка мила,

Це є мої рідні, моя родина.

Вранці, ввечері, щодня

благаю Бога я,

Щоб в щасті прожила

Родина моя.

(Р. Кабальчинська)

* * *

Що дитині треба?

Дім красивий, білий

І як світлий образ мамин погляд добрий.

Й батька дорогого чути добре слово,

А ще було б добре мати сестру й брата.

 

Пограйте з дітьми

Вгадай емоцію

На столі картинкою донизу розклада­ються схематичні зображення емоцій, чи фотографії з яскраво вираженими емо­ціями. Діти  по черзі беруть будь-яку картку, не показуючи решті учасників. Завдання дитини — вгадати, що за емо­ція представлена на картинці, чи фото­графії та зобразити її з допомогою міміки, пантоміміки, голосових інтона­цій, постави. Спочатку дорослий може допомагати дітям. Діти-глядачі мають відгадати, яку саме емоцію показує дитина, що саме може спричинити такі емоційні прояви.

Лото настроїв

Для проведення цієї гри необхідно мати набори картинок із зображенням тварин з різноманітною мімікою (напри­клад, до одного набору входить рибка весела, сумна, сердита тощо, до дру­гого: білочка сумна, весела, сердита тощо). Кількість наборів має відповіда­ти кількості дітей, або кількості міні-груп. Дорослий показує дітям схематич­не зображення тієї чи іншої емоції (чи показує сам, описує словами, змальо­вує ситуацію). Завдання дітей полягає у відшукуванні у своєму наборі тваринки з такою ж емоцією.

Назви схоже

Метою гри є активізація словникового запасу слів, що позначають різні емоційні стани. Дорослий називає основну емоцію (або показує схематичне зображення, чи розігрує сам), а діти згадують ті слова, якими позначається ця емоція. Можна дітей розділити на дві команди. Представники кожної команди по черзі називають синоніми. Виграє та команда, що назвала останньою слово.

Танці-протилежності

Завдання полягає в тому, щоб проти­лежними емоціями виразити протилеж­ності почуття в імпровізованих танцях. Отримуючи картки з назвами емоцій (сумний — веселий, жадібний — щедрий, боязкий — сміливий, нервовий — спокійний, бунтарський — покірний, сердитий — задоволений тощо), не показуючи іншим, мають придумати - танок, в якому виявити ці почуття. В парі діти міняються ролями. Завдання інших дітей полягає у відгадуванні почуттів-протилежностей, показаних танцем. Діти, працюючи в парах, мають можли­вість попрацювати з різними партнера­ми.

    Фізичне виховання в сім’ї.

  Усі батьки воліють, щоб їхня дитина росла здоровою, сильною, міцною, але часто забувають, що розвиток фізичних якостей малюка залежить на сам перед від них самих. Саме тому турбота про розвиток рухових умінь і навичок дитини повинна стати першорядним завданням батьків буквально з перших років життя дитини. Звичайно, фізкультура в ранньому і дошкільному віці повинна асоціюватися в дитини з веселою грою. Тому варто придивитись, які саме фізичні вправи малюк виконує найохочіше і зробити їх домінантними на перших етапах занять. Надалі слід вводити нові фізкультурні рухи, але робити це тактовно, без натяку на примушування.

  Основний період фізкультурних занять батьків з дітьми – від 2 до 6 років. Але й після шести не слід забувати про родинну фізкультуру. Систематичні вправи в домашньому спортивному куточку, ранкова гімнастика, вечірня пробіжка з татом – все це допоможе досягти значних успіхів у вихованні здорової дитини.

Отже всім зрозуміло, що основний ключ до правильної організації життя вашого малюка – це рухливий режим. Ви почули вже багато порад і побажань про те, що потрібно робити, щоб ваша дитина росла здоровою. Але запевняю вас, ні про яке здоров’я не може йти мова, якщо ваша дитина не рухається, не товаришує з фізичною культурою.                                                                

  Фізична культура – це попередження хвороб серцево – судинної, дихальної, нервової систем. В нашому дитячому садку створені необхідні умови для активного фізичного розвитку ваших дітей: ранкова гімнастика, зайняття фізичною культурою, прогулянки на свіжому повітрі, рухливі ігри, спортивні свята і розваги, Дні здоров’я, гімнастика після сну. Але цього не достатньо, тому що третю частину часу дитина проводить вдома.                                                  

Як же активізувати рухову активність в домашніх умовах?

Насамперед, продумайте оптимальні години занять у режимі вашої сім’ї. З дитиною можуть займатися як мама, так і тато. А то й бабуся та дідусь, фізкультура і їм до снаги. Займайтеся з дитиною систематично. Тоді вона поступово звикне до фізичних навантажень як до щоденної потреби.

  Тривалість домашнього заняття може бути різною – залежно від віку дитини, наявності вільного часу батьків, пори року, відрізку доби, а також від того чим займається дитина до і після заняття.

   Почнемо з ранку. Пробудження дитини – це стрес для неї. З яким настроєм встане ваша дитина, залежить від вас. Ніжний голос мами, її лагідні руки, доброзичливий тон – все це допоможе розпочати дитині новий день. Кожний ранок розпочинайте з ранкової гімнастики. ЇЇ можна робити не піднімаючи дитину з ліжка. Під час ранкової гімнастики найкраще використовувати легкі і знайомі вправи. Тривалість ранкових занять – не більше 10 хвилин.

                             Комплекс ранкової гімнастики в ліжку.

  • Ведмедик – лежебока лежить в барлозі і перекачується з боку на бік.
  • Велика жар – птиця махає крилами, і там де вона пролітає, стає тепло і світло.
  • Згадаємо Колобка, який втік від баби з дідом.
  • Покажемо кішечку, яка любить прогинати свою спинку.
  • І нарешті сонечко, яке раніше всіх встає і піднімається.

Після зарядки можна зробити декілька Загально розвиваючих вправ.  Інтерес до фізичних вправ підсилюють різноманітні іграшки  та предмети (м’ячі, круги, кеглі, скакалки, кубики, драбинка).  Але, рухлива активність не буде мати позитивного результату, якщо в приміщенні немає свіжого повітря і не проведено вологе прибирання. Приміщення, де ви займаєтесь з дитиною, має бути добре провітрене. Влітку відкривайте вікна, взимку – кватирку. Найоптимальніша температура в кімнаті – 16 – 18*.

     І так, чим і як займатися?  Кожна вправа, кожна рухлива гра  має своє завдання, мету, значення, у зв’язку з чим вони поділяються на п’ять основних груп.      

  До першої групи входять вправи, які спрямовані на формування правильної постави, правильного положення голови, плечей, інших частин тіла. Саме ці рухи сприяють правильному фізичному розвитку ( «Привітання», «Клоун», «Ялина, ялинка, ялиночка», «Велетень та гномик»)

Друга група вправ – це вправи з елементами акробатики. Ці вправи спрямовані на розвиток спритності, гнучкості, швидкості реакції. Такі вправи виконуються  зі страхуванням. Це такі вправи, як: («Ластівка», «Подивись на мене», «Колисочка»)

Третя група вимагає рухливих ігор, в яких використовується ходьба, біг, стрибки тощо.

До четвертої групи входять вправи з використанням різних предметів на свіжому повітрі або в приміщенні.Тут дуже важливою є винахідливість батьків, яка допоможе у звичайних умовах підготувати для дітей різні цікаві перешкоди для перелітання, перестрибування, розгойдування ( пролізти під стільцями, перестрибнути через кубики, перелізти через ліжко).

  Важливу роль у загальному розвитку дошкільняти відіграють музично – ритмічні вправи – це є п’ята група.  Ці вправи виховують у дітей граціозність, пластичність. Вони навчають дитину свідомо керувати рухами, розвивають музично – ритмічні здібності, пам’ять, увагу, активізують сприймання музики. Вільне відтворення власних думок і почувань танцювальними рухами знімає м’язову та нервову напругу, оздоровлює дитину фізично й емоційно.( Наприклад, вправа «Живе дзеркало» Станьте обличчям до дитини і, дивлячись на неї, виконуйте вправи у ритмі музичних звуків. Дитина дзеркально повторюватиме їх).

  Я хочу наголосити на тому, що ранкові заняття корисніші за вечірні, оскільки м’язи тіла після сну «розминаються», поліпшується кровообіг у тканинах. Тривалість ранкових занять – близько 10 хвилин. Потім прогулянка до обіду. В неї включається заняття фізкультурою 15 хв. Після денного сну  дуже корисні спокійні коригуючи вправи і – знову прогулянка на свіжому повітрі . Обов’язкові вечірні прогулянки, під час яких дитина повинна бігати, стрибати, грати в різні ігри.

  Вправи перед вечерею – то для батьків найзручніша форма спільних занять.В цей час розучують акробатичні вправи, проводять ігри. Тривалість заняття з дітьми до шести років – 20 – 25 хв.

  Після вечері займатися фізкультурою не рекомендується: інтенсивна рухова діяльність після їжі шкідлива ( це стосується будь якого часу доби), до того ж після фізичних вправ дитина збуджується, довго не може заснути.

  Здорову, моторну дитину не треба припрошувати займатися фізкультурою. Вона сама відчуває потребу в русі, охоче виконує різні завдання. Чудово, якщо ви вчасно підбадьорите малюка, подивуєтеся з того, який він міцний, спритний, сильний, як добре виконує вправи. Так поступово розвиватимуться впевненість у своїх силах, бажання вчитися опановувати нові, більш складні вправи та ігри.

   Якщо у дитини немає бажання займатись, проаналізуйте причини негативного ставлення до занять, щоб у подальшому створювати більш сприятливі умови.

   Щоб ваша дитина росла здоровою, не відмовляйтеся і від загартування:

-використовуйте дома заморожений рушник, для ходьби босоніж;

-ходіть з дитиною по сольовій доріжці;

-обливайтесь холодною водою;

-ходіть по землі босоніж;

  Дуже гарно, якщо в вихідний день ви зі своїми дітьми проводите багато часу на свіжому повітрі. Ходите на прогулянку в парк, або в ліс. Чим більше часу ви проводите з дітьми на повітрі – і влітку, і взимку, тим краще для їхнього здоров’я. Бо будь – який рух активізує дихання дитини, отже збільшує споживання кисню.

І так, бажання батьків і дитина росте здоровою!

  Шановні батьки! Якщо Ви систематично будите займатись зі своїм малюком фізкультурою, то це буде доброю запорукою того, що син чи донька зростатимуть здоровими, спритними, сильними, матимуть правильну поставу, красиво ходитимуть.

  А ще фізкультура допоможе розвинути у дитини такі цінні риси характеру, як дисциплінованість, організованість, звичку дотримуватись правил особистої гігієни.